Література______________________________________. 1. Арістотель. Політика

Основна

1. Арістотель. Політика. — Київ, 2000.

2. Арендт Г. Становище людини / Пер. з англ. М. Зубрицької. —
Львів, 1999.

Арон Р. Демократия и тоталитаризм / Пер. с франц. — Москва, 1993.

Берлін І. Чотири есе про свободу / Пер. з англ. - Київ, 1994.

Даль Р. О демократии / Пер. с англ. А.С. Богдановского; Под ред.
О.А. Алякринского. - Москва, 2000.

Драгоманов М. Швейцарська спілка. — Київ, 1907.

Каменская Г.В. Генезис идей демократии // Социс. - 1994. - № 4.

Надель С. Рьіночная зкономика и зкономическая демократия // Миро
вая зкономика и международньїе отношения. — 2000. — № 1.

9. Невичерпність демократії: Видатні діячі минулого і сучасності про віль
не, демократичне суспільство і права людини. — Київ, 1994.

Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. - Київ, 1994. - Т. 1.

Поппер К. Демократия и народоправие // Новое время. - 1991.- № 8.

Складові демократії / Пер. з нім.; За ред. Д. Геттінг, В.Д. Міхаелі. -
Київ, 1993.

Dahl R.A. Democracy and its Critics. - New Haven; London, 1989.

Pateman K. Participation and Democratic Theory. Cambridge etc., 1991.

Додаткова

1. Бенеш 3. Демократия сегодня и завтра // Вопросьі истории. — 1993. —

№ 1,№3.

Бердяев Н.А. О сверхдемократии // Новое время. — 1992. — № 51.

Геллнер 3. Условия свободьі. Гражданское общество и его историчес-
кие соперники. — Москва, 1995.

Институтьі самоуправления: Историко-правовое исследование / В. Г.
Графский, Н. Н. Ефремова, В. И. Карпец и др. - Москва, 1995.

Кістяківський Б.О. Вибране. - Київ, 1996.

Ковлер А.И. Исторические формьі демократии: проблеми политико-
правовой теории. — Москва, 1990.

Констан Б. О свободе у древних в ее сравнении со свободой у современ-
ньіх людей // Полис. — 1993. — № 2.

Корнієнко В. Республіка, яку ми обираємо: ідеальна політика чи полі
тичний ідеал? // Віче. - 2000. - № 10.

Лейпхарт А. Демократия в многосоставньїх обществах: Сравнительное
исследование / Пер. с англ. — Москва, 1997.

Паренти М. Демократия для немногих / Пер. с англ. — Москва, 1990.

Рябов С.Г. Політологічна теорія держави. — Київ, 1996.

Салмин A.M. Современная демократия. — 2-е изд. — Москва, 1997.

Турен А. Тернистий шлях демократії// Кур'єр ЮНЕСКО. - 1990. - № 10.

Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность: Московские лек-
ции и интервью. - Москва, 1995.

15. Digital Democracy: Policy and Politics in the Wired World. - Toronto;
Oxford; New York, 1998.

2. ДЕМОКРАТІЯ В ГЛОБАЛЬНОМУ КОНТЕКСТІ

2.1. Поширення і «якість» демократи в сучасному світі

Від виникнення демократії у стародавній Греції і до початку III тис. н.е. відбулася кардинальна зміна локуса (від лат. locus — місце) демократії — територіальних меж того політичного утворення, на яке поширюються її інститути та цінності: від міста-держави до національної держави і до транснаціональних об'єднань55. Процес демократизації, що розпочався у XIX ст. у країнах Західної Європи та Північної Америки, у XX ст. набув глобального виміру. Найдинамічніше демократія розвивалася після II світової війни, а також наприкінці 80 - на початку 90-х років XX ст. Останній період пов'язаний з радикальними політичними змінами в державах Південної й Центрально-Східної Європи та колишнього СРСР.

Швидкий процес поширення демократії в сучасному світі призвів до того, що на світовій арені з'явилися держави, які багато в чому не відповідають усталеним уявленням про ліберально-демократичний лад. Це насамперед стосується так званих молодих демократій, у яких процес становлення демократичних інститутів ще не завершився. Вони не лише мало схожі на західні зразки демократичного устрою, а й різняться між собою як типом, так і розвиненістю демократичних інститутів. Тому одним із способів класифікації сучасних демократичних суспільств є поділ їх на «вільні країни», де панують принципи ліберальної демократії, а демократичні інститути стійкі й розвинені, та країни з неповною, або електоральною демократією, де участь громадян у політичному процесі обмежена в основному виборами.



Електоральні демократії мають конституції і формально створені на їхній основі інститути демократії. Формування урядів відбувається на підставі регулярних виборів. Проте і система державного правління, і соціальний статус особи істотно відрізняються від ліберальних демократій. Найголовніша відмінність полягає в тому, що в ліберальних демократіях інститути демократії виступають як необхідні механізми гарантування громадянських прав і свобод, котрі є самоцінністю. Натомість в електоральних демократіях панує ставлення до громадянських свобод як до засобу, що забезпечує нормальний перебіг виборчого процесу та мінімальну участь населення в ньому.

За даними міжнародної правозахисної організації «Freedom House», яка проводить щорічні моніторинги рівня свободи й демократії у більшості або й в усіх країнах світу, наприкінці 2000 р. у світі налічувалось 192 країни, 120 із них були ідентифіковані як такі, що мали електоральну демократію, тобто уряди в них формувалися шляхом виборів. У 86 країнах панував ліберально-демократичний лад (вони були визнані вільними).

Про це див.: Даль Р. Зміна меж демократичних правлінь//ї. -2001. - №. 21. - С. 34-47.

Таблиця 2.1 Зростання кількості електоральних та ліберальних демократій у світі
Рік Кількість електоральних демократій Кількість вільних держав (ліберальних демократій) Загальна кількість країн, включених до моніторингу

Примітка: Таблиця складена за: http://www.freedomhouse.org (Freedom in the World 2000-2001).

Відомості про розширення сфери демократії протягом останнього десятиліття XX ст., наведені табл. 2.1, засвідчують, що на тлі збільшення кількості електоральних демократій загалом зростає кількість ліберально-демократичних режимів.

Рівень досягнутої свободи «Freedom House» визначає шляхом з'ясування питання про те, чи не порушуються права громадян у тій чи іншій країні, чи справді виборці вільно переобирають еліту, чи наявна політична конкуренція, чи інституціалізована опозиція тощо. Оцінка здійснюється за 7-баль-ною шкалою, де 1 бал — наявність найвищого рівня свободи, а 7 балів — найменший рівень свободи. Країна, яка в цілому досягла показника 2,5 балів, є вільною; від 3 до 5,5 — частково вільною; понад 5,5 — не вільною. Кількість вільних держав (ліберальних демократій) зросла з 42 (29,0%) у 1972 р. до 86 (44,8%) у 2000 р. Значно збільшилася й кількість частково вільних держав: з 36 (24,8%) до 59 (30,7%), у той час коли кількість не вільних держав зменшилася з 67 (46,2%) до 47 (24,5%)і6.

Розширенню сфери демократії в останній чверті XX ст. особливо сприяло падіння авторитарних та тоталітарних режимів у країнах Латинської Америки, Південної та Центрально-Східної Європи, а також у державах колишнього СРСР. Завдяки переходу великої кількості країн на шлях демократичного розвитку співвідношення сил у світі радикально змінилося на користь демократії, а процес її поширення, охопивши усі континенти, набув справді глобального масштабу. У табл. 2.2 показано, як вільні, частково вільні та не вільні держави світу, а також електоральні демократії розподіляються за

56. Кількість проаналізованих за цей період країн було збільшено з 145 до 192.

континентами. До уваги взято два головні виміри — політичні права (8 показників стосовно політичної участі, наявності та дій опозиції, змагальності при здобутті й здійсненні влади тощо) та основні громадянські права (13 показників). Ці виміри корелюють між собою в основному позитивно, хоч повного збігу між ними нема.

Таблиця 2.2 Розподіл політичних режимів за континентами світу у 2000 р.

Континент Всього країн Рівень досягнутої свободи
вільні країни частково вільні країни не вільні країни електоральна демократія
к-ть % к-ть % к-ть % к-ть %
Африка
Центрально-Східна Європа
Америка
Азія
Західна Європа
Близький Схід

Примітка: Таблиця складена за: http://www.freedomhouse.org (Freedom in the World 2000-2001).

generation.unoreferat.ru referatviy.nugaspb.ru referatttg.nugaspb.ru upd.deutsch-service.ru